Історія

Від сивої давнини до міста Ковле

В древні часи люди часто селились на берегах озер і річок. Останні були не лише джерелом води, а й відігравали роль шляхів для найлегшого пересування.
Ковель не став винятком.
І перші поселенці на місці майбутнього міста оселились тут ще близько 4000 років тому. На правому березі річки Турії були знайдені сліди поселення стрижівської культури, як існувала в 2300-1700 роках до нашої ери.

В наступні століття і тисячоліття роль річок у поширенні цивілізації не зменшилась. Племена з різних куточків Європи рухались в пошуках кращих земель, і не раз зупинялись на берегах волинських водойм. Саме через Волинь проходить Великий європейський вододіл, який розділяє басейни річок, одні з яких впадають в Північну Атлантику, а інші – в Чорне і Середземне моря.
Тому не дивно, що тут зустрічаються археологічні сліди різних племен. На території Ковеля були знайдені наконечники стріл фракійського походження. Фракійці населяли сучасні Грецію, Болгарію і Румунію близько 2000 років тому.

В кількох кілометрах на північ від Ковеля ще в позаминулому столітті виявили наконечник списа. Він належав східногерманським племенам готів. Останні проходили волинські землі 1800 років тому, розселяючись по всій Європі. І хтось з вождів залишив тут наконечник свого списа. Цінність цієї знахідки в тому, що на наконечник нанесені руни і він є унікальним джерелом дослідження рунного письма.

Найстаріша частина міста, де люди безперервно жили останні 800 років, це острів на річці Турія. Річка протікає тут в низині, а тому в минулі століття тут було кілька її рукавів, де і мешкали люди. Найбільшим був острів, який знаходився між сучасним мостом на вулиці Незалежності і школою №7.
В цьому «Старому Місті» були знайдені римські монети, яким від 1600 до 2000 років, бронзові наконечники списів, довбані колоди-трумени, в яких ховали мерців, і кераміку з 12-14 століть.

До 13-14 століттях ковельська земля входила у склад Галицько-Волинської держави, або Королівства Русь. Однак з 1300-их років через шлюбні і політичні союзи сюди проникають литовські князі. Одними з них став князівський рід Сангушків. За деякими даними, ковельськими землями вони стали володіти ще у другій половині 14 століття.

Сангушки були одним з найвпливовіших аристократичних родів Східної Європи. Під їх рукою знаходились значні володіння, а тому з часом їх рід розділився на три гілки. До наших днів зберіглась лише одна гілка – Сангушки-Ковельські. Свою назву вони отримали від нашого міста, яке було центром їх володінь.

Першим офіційним представником цієї гілки Сангушків був князь Михайло, який помер у 1511 році. З пізніших документів відомо, що йому належало село Ковле (або Ковель), яке він передав у спадок дітям. І саме його сину Василю належить честь здобуття Ковелем статусу міста.

Місто Ковель в перші десятиліття своєї історії

24 грудня (за деякими даними – 23 грудня) 1518 року в місті Берестя (сучасний Брест) великий князь литовський Сигізмунд І видав грамоту князю Василю Михайловичу Сангушку, яка дозволяла в його спадковому селі Ковле заснувати однойменне місто на Магдебурзькому праві. За цим же документом, в місті дозволялись влаштовуватись ярмарки і торги: одну ярмарку на свято Воздвиження Хреста Господнього, а другу – на четвертий день свята Різдва Христового. Крім того, мешканці міста звільнялись від суду воєводи, каштеляна чи старост.

З отриманням Ковелем статусу міста пов’язують легенду, що місцеві мешканці врятували від якоїсь біди королеву Бону, яка тут проїжджала. У вдячність за це Бона попросили свого чоловіка – великого князя і короля Сигізмунда І – надати село статусу міста.

Перша половина 16 століття стала часом розвитку міста. Його вдале розташування на перехресті торгових шляхів зі Сходу на Захід, і з Півдня на Північ допомогло Ковелю активно збагачуватись. Вже у 1536 році в Ковелі існувала «Митна комора», яка збирала мито за провезення через місто солі з Прикарпаття.

Місто було значимим для князів Сангушків, а тому тут був зведений дерев’яний замок. Про це згадувалось в грамоті 1543 року. За цим документом Василь Сангушко віддавав місто Ковель і навколишні села королеві Боні, а взамін за це отримував нові володіння на сході держави біля Смоленська. Цікавий факт, що в новому місці Сангушки в селі Смоляни звели замок, який називали Білий Ковель в пам’ять про свої старі землі.

З 1543 року місто Ковель стає власністю королеви Бони – дружини Сигізмунда І – великого князя литовського і короля польського. Саме за Бони в Ковелі згадуються цехи – закриті корпоративні спілки за професійною приналежністю. Населення міста в середині 16 століття складало біля 750 людей, з яких більше третини займалось торгівлею і ремісництвом. Відомо, що в цей час в місті вже була немаленька єврейська громада. Королева в своїх листах наказувала старості не ображати ковельських міщан і оплачувати ремісникам усі виконані роботи.

В 16 століття в Ковелі дуже активно розвивалась торгівля. Місто тоді було центром волості, в яку входили, крім Ковеля, містечко Вижва із замком, містечко Миляновичі із двором і 28 сіл. Історик  Микола Іванішев писав, що Ковельська волость була одним із найбагатших і багатолюдних королівських володінь. А товар звідси відправляли в Гданськ (Данциг) та Ельблонг (Ельбінг), по річках Буг та Вісла.

Королева Бона зібрала навколо себе талановитих людей, які проводили різні реформи. Одними з таких її прихильників були брати Фальчевські, які осіли на Волині. Один з них – Франтішек – став старостою міста Ковеля. І саме Фальчевські були рушіями аграрної та фінансово-податкової реформ. Волочний перемір або «Устави на волоки» 1557 року – документ, який зафіксував ці реформи, був написаний Петром Фальчевським. Першими землями, де ця реформа була проведена, стали Кременець, Ратнівщина і Ковельщина.

За цією реформою всі землі князя чи короля ділились на волоки – ділянки розміром від 16 до 22 гектарів землі. Селяни отримували у свої володіння одну волоку, але обкладались більшою кількістю податків і повинностей. Створена система дозволяла збільшити продуктивність праці, а тому Ковель і навколишні землі стали центрами як сільського господарства, так і торгівлі. Зокрема, з міста в західну Європу почали масово поставляти зерно, мед, поташ, деревину і лісовий товар.

Після від’їзду Бони в Італію у 1556 році місто Ковель зберегло своє самоврядування і залишилось у складі королівських володінь. Керування міста покладалось на бургомістра і ратманів. В перший понеділок після святкування Нового року місто обирало 8 поважних, досвідчених і освічених людей, які і керували містом. Це була ратмани і бургомістр. Вони слідкували за дотриманням законів, діяльністю ремісничих цехів, обороною міста, закладенням шпиталів, впорядкуванням і забудовою міста.

Важливу роль в історії міста того часу відігравали цехи. Відомо, що на кінець 16 століття в Ковелі були гарбарський, шевський, шаповальський, панчішничий, пекарський, різницький, кравецький, кушнірський цехи. Їх будівлі розташовувались в центрі міста (теперішнє перехрестя вулиць Володимирської, Незалежності і Сагайдачного), поруч з ратушою міста.

У 1564 році Ковель з сусідніми селами був подарований великий князем литовським Сигізмундом ІІ Августом перебіжчику з Московської держави князю Андрію Курбському. Останній пізніше в документах називав себе «князем Ярославським і Ковельським», або «княжа на Ковлю». Своїми землями Курбський керував через урядників, а сам активно зайнявся війною з московським царем і частими конфліктами з сусідніми аристократами. Траплялися протистояння московита і з ковельськими міщанами, які відстоювали свої права на самоврядування.

Помер Курбський у 1583 році в своєму маєтку в селі Миляновичі біля Ковеля. Був похований в селі Святої Трійці в селі Вербка. Після його смерті розпочалось протистояння між спадкоємцями князя і сусідами. Через кілька років судових справ і суперечок ковельськими старостами стали представники аристократичного роду Фірлеї.

В 16 столітті за часів Сангушків, королеви Бони і Андрія Курбського в місті були збудовані православні церкви і католицький костел. Церква Благовіщення пресвятої Богородиці згадується в документах ще у 1505 році. У 1549 році поруч з нею згадується Воскресенська церква. А у 1551 році королева Бона надала привілею римо-католицькому костелу святої Анни.
Відомо, що при церквах були шпиталь і школи, а для оплати вчителя місцевою громадою збирався «третій гріш». Плюс в місті був притулок для бідних і старців.
Будівлі в Ковелі в ті часи були дерев’яними: як звичайні, так і цехи, ратуша, замок і вежі. В документах тих віків зустрічаються назви ковельських вулиць: Ксьондзівська (від ксьондза – католицького священника), Жидівська, Пекарська, Заріччя та Козий Базар.

Ковель в 17-18 століттях

У 1569 році, як і значна частина українських земель, Ковель входить у склад новоствореної держави – Речі Посполитої, яка об’єднала Велике князівство Литовське і Королівство Польське. Місто залишається центром волості, яка є частиною Володимирського староства Волинського воєводства.

З початку 17 століття Ковель переходить з рук в руки різних аристократичних сімейств.

Спочатку ковельськими старостами були представники роду Фірлеїв, які мали родинні зв’язки з Курбськими. В історію ці магнати ввійшли як представники протестантської церкви, які мали контакти по всій Європі, і їздили на тривалі навчання в університети західної Європи.

Після них Ковель відійшов до Опалинських. Кшиштоф і Пйотр Адам були активними учасниками міжнародних відносин. Саме вони привезли з Франції майбутню королеву Речі Посполитої – Марію Гонзагу де Невер. До речі, в свої власні володіння королева обрала сусідні з Ковелем землі і стала старостою міста Любомль.

В 17 столітті старостами Ковеля були один з найвідоміших полководців Європи гетьман Станіслав Конецпольський і воєвода Стефан Чарнецький. Останній згадується як національний герой в гімні Польщі. Його зять Вацлав Лещинський став ковельським старостою в кінці 17 століття. Представники цього роду в той час стали одними з найвідоміших магнатів Європи. Так, родич ковельського старости Стефана Станіслав Лещинський став королем Речі Посполитої, а його донька Марія – французькою королевою!

Не дивлячись на такі відомі і багаті імена свої старост, Ковель у 17-18 століттях поступово занепадає. Поруч розвиваються нові торгові центри, а постійні внутрішні чвари між аристократами лише послаблюють місто. В середині 17 століття до Ковеля докотились Національно-визвольні змагання під проводом Богдана Хмельницького. Держава Річ Посполита втратила свою могутність і ввійшла в тривалий період стагнації, а не розвитку.

Місто однак зберігало своє самоврядування і права. За люстрацією 1663 року Ковеля ми знаємо, що в місті були бургомістр і ратмани, і що місто мало своє попередні вольності і привілеї. За попередні 100 років Ковель отримав право на проведення ще однієї – третьої в рік – ярмарки. На той час в місті був замок, на утримання якого збирався спеціальний податок.
Так же діяли цехи, кожен з яких представив свої привілеї. Відомо, що на другу половину 17 століття в Ковелі були цехи: кожум’яків, чоботарів, панчішників, кравців, хутряників, пекарів і м’ясників.
Мали привілеї на проживання, торгівлю і ремісництво і євреї. Їх громада в місті була значною і мешкали вони вздовж річки Турія (в районі сучасної швейної фабрики).
В підпорядкування Ковеля були містечка Миляновичі, Вижва і 23 села. А ще у володіннях міста мешкали свої професійні військові – бояри і панцирні латники.

За документами ковельської ратуші відомо, що ще у 1707 році в місті був замок. Однак за ним перестали слідкувати і він потроху руйнувався. Рештки замку – ворота з вежею – були розібрані у 1805 році за наказом генерала графа Сергія Каменського.

В другій половині 18 століття ковельськими старостами стали князі Жевуські. Саме представники цього роду і були останніми старостами в історії міста у складі Речі Посполитої. В 1795 році в результаті третього поділу Речі Посполитої місто опинилось у складі Російської імперії. Цікавий факт: герб Жевуських Кривда є дуже схожим на сучасний герб міста Ковеля – і там, і там зображені підкова з хрестом.

Ковель – повітове місто Волинської губернії

З 1795 році Ковель, після розширення Російської імперії, став центром Ковельського повіту спочатку Волинського намісництва, а пізніше – Волинської губернії. Якщо в часи Речі Посполитої місто було майже в центрі держави, то за російського панування Ковель опинився на околиці імперії. Місто потрохи втрачає свій потенціал, а населення зменшується. У 1863 році в Ковелі проживало за різними даними від 3000 до 4000 людей.

В той же час почав змінюватись етнічний склад населення міста. Після прийняття указу Катерини ІІ Волинська губернія потрапила в список тих земель, де можна було селитись євреям, – так звана Смуга постійної єврейської осілості. До кінця 19 століття єврейське населення Ковельського повіту було другим за чисельністю після українців, а в самому місті було найчисельнішим і складало 47%. В місті було 1 синагога, 1 католицький костел, 4 православних церкви і 7 єврейських молитовних будинки.

З входженням у склад Російської імперії Ковель втратив більшість прав і привілеїв самоврядування. Спочатку магістрат міста був реорганізованим, а у 1838 році і взагалі перестав існувати. Його адміністративно-господарські функції перейшли до новостворених міських дум.

У 1812 році Ковель став місцем кровопролитних боїв між російськими військами і корпусами армії Наполеона Бонапарта. Армія князя Шварценберга і генерала Реньє вторглась в волинські землі. Ковельський повіт був захоплений французами і їх союзниками в серпні. В кінці жовтня 1812 року в Ковелі розпочались тривалі і жорстокі бої з наступаючими російськими військами. Шварценберг кидав свої війська 6 разів у наступ, але змушений був відступити з Ковеля, а пізніше – і з Волині. Пізніше тут був поставлений пам’ятник, присвячений цим подіям, однак до наших днів він не зберігся.

У 1846 році на Волині побував Тарас Шевченко. За вказівкою Київської археографічної комісії він вирушив в наші землі для збору місцевих стародавніх документів, малювання релігійних об’єктів (зокрема, Почаївської Лаври) і ознайомлення з місцевими пам’ятками. З ціллю «зібрати у Волинській губернії різні відомості про народні передання, розповіді про кургани, давні пам’ятки, а також давні акти, папери і т. подібне» Шевченко їздив по різних місцях.
Більшість науковців і краєзнавців вважають, що побував він і в Ковелі. До наших днів дійшло два малюнки чорною тушшю, на яких зображені церкви в селах Секунь і Вербка біля Ковеля. Про «пана у чорному плащі й чорному капелюсі», який говорив народною мовою і малював церкви, були зафіксовані спогади в цих же селах ще у 1905 році.

Розвиток міста від прокладання залізниці до визвольних змагань початку 20 ст.

Імпульс, який дав поштовх до розвитку міста, Ковель отримав у 1870-их роках, коли через місто була прокладена залізниця.
За три роки, до 1873 року, була прокладена приватна Києво-Берестейська залізниця. Вона з’єднала Київ і Брест, і пройшла, зокрема, через Волинь. В 1873 році в Ковелі звели перший залізничний вокзал.
Через рік з міста почали прокладати ще одну гілку залізниці. Вона отримала назву Привіслянська, оскільки йшла вздовж річки Вісли. Ця дорога з’єднала Ковель з Варшавою і містом Млавою на кордоні з Пруссією.

Прокладені залізниці стали тими локаціями, які вдихнули нове життя в Ковель і навколишні райони. Населення міста зросло в 5 разів – до 15116 людей. Територія Ковеля збільшилась втричі, а навколо повітового центру активізувалось сільське життя. В той же час, з 1873 року, на північ від міста розпочалась Західна експедиція на Поліссі генерала Жилінського. В результаті цієї експедиції були проведені геодезичні роботи і висушені болота для сільського господарства.

Значення Ковеля в залізничній сфері цих земель було настільки важливим, що головний вокзал Привіслянської залізниці в Варшаві називався Ковельським, а в самому Ковелі в 1907 році був збудований новий великий вокзал під керівництвом архітектора Олександра Вербицького.
Новий вокзал був зведений у стилі модерн і відносився до першого класу. Яскравий приклад новаторської будівельної системи, залізничний модерновий вокзал Ковеля був одним з найкращих в Російській імперії.

Водночас з розвитком залізничного вузла, розвивалось і саме місто. В другій половині 19 – на початку 20 століття в Ковелі були засновані нові навчальні заклади: єврейське державне училище, двокласне чоловіче училище, жіноче училище, приватна школа і гімназія. Діяло дві лікарні, дві аптеки, типографія, кілька готелів і два фотографи. Олександр Вербицький, крім залізничного вокзалу, спроектував в Ковелі будівлі товарної контори, приміщення паровозних бригад і гімназію.

В 1894-1898 роках в Ковелі повітовим лікарем працював відомий композитор, педагог, публіцист і письменник Модест Левицький. Перебуваючи тут, він приятелював з сімейством Косачів, які мешкали в сусідньому селі Колодяжне з 1882 року. Останні часто бували в Ковелі, які мали тут приятелів і друзів. Саме в нашому місті в фотосалоні Ізраїля Епштейна були зроблені фотографії Лесі України, Ізидори і Ольги Косач. А їх брат Микола прожив майже все життя в Ковелі і Колодяжному, займаючись агрономіє, просвітою і громадською діяльністю.

В цей же час в Ковелі і сусідніх районах жив і працював відомий художник Андроник Лазарчук. Він народився у 1870 році в селі Уховецьк, з 1881 року навчався в ковельського маляра-іконописця, а пізніше викладав в ковельській гімназії до 1915 року.

В 1904 році в Ковелі в звичайній єврейській сім’ї коваля і торговки народився Моше Вакс. Він ввійшов в історію світового кінематографу під псевдонімом Михайло Вашинський. Саме цей уродженець Ковеля зняв один з найкращих фільмів світу на мові ідиш – фільм «Діббук» 1937 року, відкрив світові кінозірок Софі Лорен і Одрі Хепберн, і разом з Самюелем Бронштейном виступив продюсером голлівудських пеплумів «Ель Сід» і «Падіння Римської імперії».

У 1905 році в Ковелі народився ще один учасник світової історії політики і кіно. Абрагам Запрудер вже життя займався пошиттям і торгівлею взуття, однак саме цей фанат відео зйомок зняв в 1963 році на свою кінокамеру 26 секундний фільм, де зафіксував вбивство президента США Джона Кеннеді.

В 1914 році почалась Перша Світова війна. Ковель зустрів її у складі Російської імперії, однак вже через рік в місто ввійшли війська Австро-Угорської імперії. В 1916 році на Волинь, зокрема і в Ковель, були переведені українські січові стрільці. Після запеклих боїв українські військові мали перебувати в тилу для переформатування своїх загонів. Одночасно вони розпочали активну освітню, культурну і пропагандистську діяльність серед місцевого населення.

В Ковелі і інших населених пунктах Волині січові стрільці почали створювати перші українські школи і навчати дітей. Керував цією діяльністю сотник Дмитро Вітовський. В Ковелі йому допомагали агроном Марко Луцкевич (пізніше він стане послом у сеймі Варшави), стрільці Палащук і Михайло Гаврилко. Останній був вихідцем з Наддніпрянщини і саме він найбільше опікувався поширенням української ідеї і літератури. Стрільці не лише викладали в Ковелі, а й ходили навколишніми селами, щоб вчити там всіх бажаючих. Разом з Гаврилко вчителювали в Ковелі стрілець Гриць Кадлубицький, місцева гімназистка Любов Волканович і вчителька з Галичини Іванна Пеленська.

В листопаді 1917 року в Києві було проголошено створення Української Народної Республіки. На той час в Ковелі знаходились німецька війська. За домовленістю між країнами німецька сторона пішла на зустріч українцям і дозволила створити війська. Зокрема, так були сформовані дві українські дивізії чисельністю близько 6000-6500 чоловік.

21 лютого 1918 року до Ковеля прибув генерал Віктор Зелінський, який і очолив ці дивізії Синьожупанників (назва від кольору уніформи). В лютому-березні 1918 року Ковель і містечко Голоби стали центрами формування українських частин.
Як пізніше написав генерал Зелінський, «гучне «Слава Україні!» понеслося з уст козаків по просторих полях Полісся».